LECTIO DIVINA – ОСОБИСТИЙ МЕТОД МОЛИТВИ

 

Уваж­ний і вто­ро­пний чи­тач, ду­маю, вже здо­га­дав­ся, що мої книж­ки – це не по­яс­нен­ня бе­не­дик­тин­ської та іг­на­ті­ан­ської ду­хов­но­стей та­ки­ми, яки­ми во­ни є са­мі по со­бі. Ду­хов­ність са­ма по со­бі – це ду­же аб­ст­ракт­на річ. Мо­же­мо го­во­ри­ти про ду­хов­ність св. Іг­на­тія чи св. Бе­не­дик­та, ба­зую­чись на кон­крет­них іс­то­рич­них до­ку­мен­тах. Але ду­хов­ність – це внут­ріш­нє жит­тя лю­ди­ни, це її са­мо­сві­до­мість. Чи по пи­са­них пра­цях лю­ди­ни або по її сло­вах, спи­са­них ін­ши­ми людь­ми, ми мо­же­мо зро­зу­мі­ти її спо­сіб мис­лен­ня, її дум­ки, по­чут­тя, внут­ріш­ні пе­ре­жи­ван­ня? Чи ми спро­мож­ні ді­йти до са­мо­сві­до­мо­сті ін­шої лю­ди­ни та Ісу­са Хри­ста, яко­го праг­не­мо на­слі­ду­ва­ти, бу­ти Йо­го уч­ня­ми?

Ду­хов­ність лю­ди­ни – це її внут­ріш­ній світ, при­та­ман­ний ли­ше їй. Гру­па лю­дей, об’єднаних прак­ти­ку­ван­ням яко­їсь ду­хов­но­сті, яко­гось спо­со­бу мо­лит­ви, мо­жуть ма­ти од­на­ко­ві тео­ре­тич­ні знан­ня яки­хось ме­то­дів, за­сто­со­ву­ва­ти од­на­ко­ві тех­ні­ки то­що. Їх­ній ду­хов­ний до­свід і сві­то­сприй­нят­тя, яке фор­му­є­ть­ся спіль­ни­ми знан­ня­ми та спіль­ним спо­со­бом жит­тя, мо­же ма­ти ба­га­то спіль­них еле­мен­тів, які мож­на ви­ок­ре­ми­ти, сис­те­ма­ти­зу­ва­ти, опи­са­ти, по­зна­чи­ти. Во­ни мо­жуть ма­ти ба­га­то спіль­но­го у внут­ріш­ньо­му ду­хов­но­му до­сві­ді. Але кож­ний з них бу­де спри­йма­ти ду­хов­ність по-своє­му.

LECTIODIVINA – те, що я опи­сую та по­яс­нюю, – це моє осо­би­сте ро­зу­мін­ня. В от­ців Бе­не­дик­ти­нів я взяв за­галь­ну струк­ту­ру й за­галь­ні прин­ци­пи, які транс­фор­мую на свій об­раз і по­до­бу, ство­рюю свій осо­би­стий ме­тод LECTIODIVINA, яким ко­ри­сту­юсь у що­ден­ній мо­лит­ві.

Кож­ний, хто чи­тає цю кни­гу, по­ви­нен у своє­му ду­хов­но­му жит­ті ство­рю­ва­ти свій осо­би­стий ме­тод мо­лит­ви, ко­ри­стую­чись при­кла­дом і до­сві­дом різ­них ав­то­ри­те­тів, яких не­об­хід­но на­слі­ду­ва­ти, але не мав­пу­ва­ти.