LECTIO DIVINA І МЕТОДИ ТЛУМАЧЕННЯ ПРИТЧ

 

По­рів­няй­мо пред­став­ле­ні чо­ти­ри ме­то­ди біб­лей­ської гер­ме­нев­ти­ки. Але не за­бу­вай­мо, що ми за­ймає­мось LECTIODIVINA, а не біб­ліє­знав­ст­вом. Ми мо­ли­мось, а не до­слі­джує­мо Св. Пись­мо.

Пер­ші три ме­то­ди – це ета­пи LECTIOі MEDITATIO. Це рів­ні ро­зу­мо­вих зу­силь. На цих рів­нях усі на­ші тео­ре­тич­ні знан­ня – і не тіль­ки біб­ліє­знав­ст­во, а будь-яка ос­ві­та – бу­дуть ко­рис­ни­ми. Це рів­ні ана­лі­зу, син­те­зу, по­рів­нянь, ана­ло­гій та умо­ви­ве­день. Це ін­те­лек­ту­аль­ні впра­ви і при­го­ту­ван­ня до на­ступ­них ета­пів – ORA­TIO і CONTEMPLATIO.

Мо­лит­ва – це єд­ність усіх чо­ти­рьох ета­пів, це спон­тан­ний пе­ре­хід від ін­те­лек­ту­аль­них вправ до ду­хов­них. Що та­ке ду­хов­на впра­ва? Св. Іг­на­тій пи­ше:

„Під на­звою «ду­хов­ні впра­ви» ма­є­ть­ся на ува­зі будь-який спо­сіб ви­ко­нан­ня іс­пи­ту со­віс­ті, ме­ди­та­ції (роз­ду­му­ван­ня, роз­мір­ко­ву­ван­ня, роз­ва­жан­ня, Бо­го­мис­лен­ня), кон­тем­п­ля­ції (спо­гля­дан­ня, мо­лит­ви сер­ця), мо­лит­ви вго­лос (ус­на) і по­дум­ки (умо­вої чи внут­ріш­ньої мо­лит­ви) та ін­ші ду­хов­ні ді­ян­ня, про які мо­ва йти­ме да­лі. Бо як про­гу­лян­ка, ходь­ба і біг є впра­ва­ми ті­лес­ни­ми, так різ­ні спо­со­би під­го­ту­ван­ня і фор­му­ван­ня ду­ші до спро­мож­но­сті звіль­ни­ти­ся від уся­ко­го не­впо­ряд­ко­ва­но­го по­тя­гу, є ду­хов­ни­ми впра­ва­ми. А ко­ли звіль­нить­ся – щоб шу­ка­ла Бо­жу во­лю і від­на­хо­ди­ла та­кий по­ря­док сво­го жит­тя, щоб він слу­жив для її спа­сін­ня” [1].

Звер­ні­мо ува­гу на не­впо­ряд­ко­ва­ний по­тяг, а точ­ні­ше – на один із йо­го ас­пек­тів: сте­рео­ти­пи мис­лен­ня, від­чу­ван­ня, спри­йнят­тя сві­ту.

Зиґ­мунд Фрейд, бать­ко пси­хо­ана­лі­зу, роз­по­чи­наю­чи курс лек­цій: «Еле­мен­тар­не вве­ден­ня в пси­хо­ана­ліз», у пер­шій лек­ції го­во­рить сво­їм слу­ха­чам:

„Я по­ка­жу вам, як уся спря­мо­ва­ність ва­шої по­пе­ред­ньої ос­ві­ти і все звич­не для вас мис­лен­ня не­уник­нен­ним спо­со­бом бу­дуть вас ро­би­ти про­тив­ни­ка­ми пси­хо­ана­лі­зу, та скіль­ки зу­силь вам слід при­кла­сти, щоб по­до­ла­ти цей ін­стинк­тив­ний опір” [2].

Лю­ди­на вчить­ся, на­бу­ваю­чи знан­ня пос­лі­дов­но – від про­сто­го до склад­но­го. Але так не мо­же бу­ти весь час. Іс­ну­ють знан­ня, опа­ну­ва­ти які ми не мо­же­мо зви­чай­ним спо­со­бом – по­єд­ную­чи їх з уже на­бу­ти­ми. Ча­сом, щоб опа­ну­ва­ти щось но­ве, ми по­вин­ні по­збу­тись ста­ро­го, а це при­зво­дить до сві­до­мо­го та під­сві­до­мо­го опо­ру, до внут­ріш­ньої кри­зи. Опа­ну­ва­ти но­ве – це роз­би­ти фун­да­мент ста­ро­го і по­ча­ти бу­ду­ва­ти но­вий фун­да­мент, що у прак­ти­ці оз­на­чає по­до­ла­ти се­бе.

Св. Іг­на­тій Ло­йо­ла пи­ше:

„Ду­хов­ні впра­ви слу­жать для по­до­лан­ня се­бе са­мо­го і для впо­ряд­ку­ван­ня сво­го жит­тя так, щоб при­йма­ти рі­шен­ня, не ке­рую­чись будь-яким не­впо­ряд­ко­ва­ним по­тя­гом” [3].

Прит­ча про ви­но­град­ник – це са­ме та­ка си­туа­ція, а якій ро­біт­ни­ки пер­шої го­ди­ни, слу­ха­чі прит­чі та чи­та­чі – ми з ва­ми, – усі зна­хо­ди­мось у кри­зо­вій си­туа­ції. Мо­дель пе­ре­хре­щу­ван­ня – це кон­фрон­та­ція з прит­чею, з Ісу­сом і з со­бою. І, щоб ми мог­ли з ви­зна­но­го пе­ре­йти до не ви­зна­но­го (пер­ший ме­тод біб­лей­ської ек­зе­ге­зи), нам не­об­хід­но по­до­ла­ти се­бе, про­йти внут­ріш­ню кри­зу. А це вже ета­пи ORA­TIO і CONTEMPLATIO.

Усі на­ші по­пе­ред­ні знан­ня – це пе­ред­су­джен­ня, це дум­ки і су­джен­ня по­пе­ред­ніх ав­то­ри­те­тів, за­своє­них на­ми. І чим біль­ше ми має­мо по­пе­ред­ніх знань, чим ми ос­ві­че­ні­ші, тим важ­че нам бу­де по­до­ла­ти се­бе, то­му що фун­да­мент ста­ро­го – ве­ли­кий та міц­ний, і пот­ре­бує біль­ше зу­силь, щоб йо­го зни­щи­ти.

Чет­вер­тий ме­тод ек­зе­ге­зи і фі­ло­соф­ська гер­ме­нев­ти­ка Ґа­да­ме­ра – це спо­сіб по­до­ла­ти се­бе, це пе­ре­хід до ета­пів ORA­TIO і CONTEMPLATIO.

По­ди­ві­мо­ся на Рис. 5. Що та­ке зро­зу­мін­ня по Ґа­да­ме­ру? Зро­зу­мін­ня – це різ­но­ма­ніт­ність тлу­ма­чень, це ба­жан­ня зро­зу­мі­ти, це вта­єм­ни­чен­ня, це са­мо­ро­зу­мін­ня і зу­ст­річ з со­бою. Справж­нє зро­зу­мін­ня – це змі­на сво­го жит­тя. А змі­на жит­тя, за хри­сти­ян­ським сві­то­гля­дом, – це по­ка­ян­ня і на­вер­нен­ня.

Для хри­стия­ни­на ба­жан­ня – це про­хан­ня щось от­ри­ма­ти від Бо­га. Які ба­жан­ня і про­хан­ня по­ви­нен ма­ти хри­стия­нин? Бу­ти тим, ким він по­ви­нен бу­ти в очах Бо­га. Св. Іг­на­тій Ло­йо­ла пи­ше:

„Про­си­ти Гос­по­да Бо­га, щоб усі мої на­мі­ри, рі­шен­ня і вчин­ки бу­ли ске­ро­ва­ні на слу­жін­ня і про­слав­лен­ня Бо­жої Ве­ли­чі.

Про­си­ти Гос­по­да Бо­га про те, чо­го ба­жаю і праг­ну. Це про­хан­ня по­вин­но сто­су­ва­ти­ся да­но­го пред­ме­та; як­що, на­прик­лад, кон­тем­п­ля­ція про Вос­кре­сін­ня, то про­си­ти про ра­дість з Хри­стом про­слав­ле­ним; а як­що про Стра­сті – про­си­ти про біль, сльо­зи і стра­ж­дан­ня ра­зом з Хри­стом стра­ж­даю­чим

То­му, хто ви­ко­нує ду­хов­ні впра­ви, ду­же до­по­мо­же, як­що він увій­де у ви­ко­нан­ня вправ з ве­ли­кою від­ва­гою і ве­ли­ко­душ­ні­стю (щед­рі­стю) що­до сво­го Твор­ця і Гос­по­да, жерт­вую­чи Йо­му всю свою во­лю й сво­бо­ду – щоб Бог по сво­їй во­лі міг пос­лу­го­ву­ва­тись як йо­го осо­бою, так і всім тим, чим він во­ло­діє” [4].

Ве­ли­кий хри­сти­ян­ський міс­тик і ве­ли­кий фі­ло­соф, які в своє­му жит­ті за­йма­лись ціл­ком різ­ни­ми ре­ча­ми: пер­ший – мо­лит­вою, дру­гий – фі­ло­соф­сь­ки­ми до­слі­джен­ня­ми, ду­же по­діб­ні в своє­му сві­то­гля­ді. Мо­лит­ва у ро­зу­мін­ні св. Іг­на­тія і зро­зу­мін­ня в ро­зу­мін­ні Ґа­да­ме­ра в ба­га­тьох ви­пад­ках то­тож­ні.

 
    

[1] Св. Ігнатій Лойола. Духовні вправи, 1.

[2] З. Фрейд. Введение в психоанализ. – Питер: 2006. – С. 6.

[3] Св. Ігнатій Лойола. Духовні вправи, 21.

[4] Св. Ігнатій Лойола. Духовні вправи, 46, 48, 5.