LECTIO DIVINA І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО

 

„... одних суто логічних знань, однієї інформації для розуміння літератури і мистецтва недостатньо. Що ж потрібно ще? В чому секрет? А секрет полягає в тому, що той, хто хоче зрозуміти мистецтво і митця, літературу і письменника, повинен увійти в світ митця, а для цього вступити у співтворчість з автором.

Що ж це означає? Чи можемо ми,люди різних спеціальностей і професій, вступити у співтворчість з митцем? Виходить, можемо, і щоразу з більшим або меншим ефектом вступаємо. Спробуємо проаналізувати цей процес і тим самим визначити, що ж необхідно для його здійснення.

... Якби між письменником, художником і сприймаючим мистецтво була суттєва відмінність, то читач і письменник не могли б в принципі зрозуміти один одного, а якщо вони досягають взаєморозуміння, то, значить, є певні риси і якості, які пов’язують їх.

... Письменник насамперед хоче, щоб якомога більше людей співчували йому – його ідеалам, прагненням, болям і радощам, щоб читач захоплювався тим, чим захоплюється він, любив те, що він любить, і ненавидів те, що він ненавидить, щоб, нарешті, думав про те, що письменник вважає важливим, керувався в житті тим, що пізнав із творів письменника.

А співчуття потребує передусім здатності почувати, бути емоційно сприйнятливим. Емоційна динамічність, емоційна розвиненість, звичайно, не в усіх однакова, як не в усіх однаковий слух, голос. Але як і голос, і слух можна розвивати, так само можна розвивати і виховувати почуття, емоційно збагачуватися. Головне, що в принципі у кожної нормальної людини є почуття і емоції, на основі яких у взаємодії зі світоглядом вони формуються, так само як зір і слух.

Отже, для того щоб вступити у співтворчість із письменником, митцем, треба настроїти свої почуття. Твір треба сприймати не лише розумом, а й почуттями і, може, в першу чергу почуттями.

Легко сказати – сприймати почуттями. А якщо не сприймається? Ну, звичайно, буває така емоційна глухота, що дуже важко дійти до серця читача, але такі випадки рідкісні, і вони на грані патології. Почуття не з’являються ні з того ні з сього, вони виникають з приводу чогось. І тут помічниками виступають уява, фантазія, на рівні яких і починається співтворчість письменника і читача.

Для нашої розмови уточнимо спершу, що ми будемо розуміти під уявою і фантазією. Уява – це наша здатність уявляти, ставити перед своїм внутрішнім зором те, чого зараз немає, але що ми спостерігали раніше... Наші спогади – це фактично наше уявне повернення у минуле.

Інша справа – фантазія. Фантазуючи, ми ставимо перед своїм внутрішнім зором те, чого не було, а можливо, і не буде ніколи, бо в принципі неможливе. Дуже часто фантазією виражаються людські мрії... Фантазія допомагає людині вийти за межу вже відомого і штовхає її на нові пошуки. Плідна та фантазія, яка спирається на реальні знання” [1].

У сьо­го­дніш­ній мен­таль­но­сті та­кі по­нят­тя як: вив­чен­ня, до­слі­джен­ня то­що по­єд­ну­ю­ть­ся ли­ше з ро­зу­мом та ін­те­лек­ту­аль­ною ді­яль­ні­стю лю­ди­ни – ло­гіч­ні твер­джен­ня, ви­снов­ки, умо­ви­ве­ден­ня та си­ло­гіз­ми. Фа­хі­вець у якійсь ца­ри­ні – це лю­ди­на, яка має до­б­ру пам’ять, у яку за­гру­зи­ла ве­ли­ку кіль­кість ін­фор­ма­ції та вміє ці­єю ін­фор­ма­ці­єю ко­ри­сту­ва­тись. Мо­лит­ва – це сен­ти­мент, буб­нін­ня вго­лос чи по­дум­ки ре­лі­гій­них тек­стів, мар­ну­ван­ня ча­су від­дан­ням Бо­го­ві на­леж­но­го куль­ту. І в ба­га­тьох ви­пад­ках та­ка мен­таль­ність не по­ми­ля­є­ть­ся, то­му що те, що лю­ди­на вва­жає за мо­лит­ву, ду­же час­то нею не є.

Запропонований мною варіант LECTIODIVINA не є легкою молитвою. Він вимагає часу, вимагає зусиль. Але у такій формі молитва захоплює людину повністю: знання, пам’ять, інтелект, почуття, уява, фантазія, аналогії, символи, емпатія, вчування – все це стає молитвою, все це веде мене до Бога. Все те, що я колись бачив, чув чи читав, може бути дуже корисним.

 
    

[1] Фролова К. П. Цікаве літературознавство. – Київ: 1991. – С. 13-14.