LECTIO DIVINA І ФІЛОСОФІЯ

 

По­ди­ві­мось ще раз на Рис. 5. Ґа­да­мер роз­по­ді­ляє твір ав­то­ра на за­дум ав­то­ра та над­ли­шок, і ос­нов­ну ува­гу звер­тає на над­ли­шок, тим са­мим ство­рюю­чи фі­ло­соф­ське під­ґрун­тя і об­ґрун­ту­ван­ня чет­вер­то­го ме­то­да біб­лей­ської гер­ме­нев­ти­ки. Ґа­да­мер – не єди­ний фі­ло­соф, який цим за­ймав­ся. Ме­то­до­ло­гіч­ні пра­ви­ла фі­ло­соф­ської гер­ме­нев­ти­ки за­сто­со­ву­ва­ли до біб­лей­ської ек­зе­ге­зи й ін­ші фі­ло­со­фи: Ф. Шлей­єр­махер, В. Діл­тей, П. Рі­кер, М. Гай­дег­гер, Р. Бульт­ман.

Будь-яка нау­ка, яка за­йма­є­ть­ся ре­лі­гій­ним фе­но­ме­ном, не мог­ла обій­ти сто­ро­ною Біб­лії. Біб­лію до­слі­джу­ва­ли, при­кла­даю­чи до неї свої ме­то­ди, та­кож со­ціо­ло­гія та пси­хо­ло­гія. І всі здо­бут­ки на­ук ми мо­же­мо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти в LECTIODIVINA – мо­ли­тов­но­му чи­тан­ні Св. Пись­ма.

Звер­ні­мо те­пер ува­гу на за­дум ав­то­ра. Са­ме цим за­йма­ю­ть­ся пер­ші три ме­то­ди біб­лей­ської ек­зе­ге­зи. Що­до притч Ісу­са Хри­ста, то ми має­мо ще од­ну про­бле­му: від­ді­ли­ти за­дум ав­то­ра, тоб­то, Ісу­са Хри­ста, від за­ду­му ін­тер­пре­та­то­ра, тоб­то, єван­ге­лі­ста, який до слів Ісу­са Хри­ста до­дав свої сло­ва, тоб­то, свій за­дум, та вмі­стив прит­чу в пот­ріб­ний йо­му кон­текст, тоб­то, в кон­крет­не міс­це сво­го тво­ру – Єван­ге­лія. Отож, Єван­ге­ліє – це не твір Ісу­са Хри­ста, а твір єван­ге­лі­ста. І Єван­ге­ліє – це не тіль­ки бо­го­дух­но­вен­ний текст, без­по­се­ред­нє об’явлення Бо­га, да­не всьо­му люд­ст­ву, це та­кож – лі­те­ра­тур­ний твір, на­пи­са­ний кон­крет­ною лю­ди­ною. І як­що в LECTIODIVINA ми ви­ко­ри­сто­вує­мо всі здо­бут­ки сьо­го­дніш­ніх на­ук, то мо­же­мо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти та­кож і здо­бут­ки лі­те­ра­ту­ро­знав­ст­ва – за­сто­со­ву­ва­ти до Св. Пись­ма ме­то­ди, яки­ми до­слі­джу­ю­ть­ся лі­те­ра­тур­ні тво­ри.