В) ЛІННЕМАН

 

Ліннеман (E . Linnemann) погоджується з Єремією, але йде далі. Вона вважає, що притчі Ісуса були адресовані, головно, його противникам. Отже, вона погоджується з Юліхером, що притча – це доведення, умовиведення. У конкретній історичній ситуації Ісуса притча була завершеною, зрозумілою безпосередньо, і не вимагала пояснення.

Пояснення і доповнення були потрібні пізнішому читачеві та тлумачеві, який не знав первісної історичної ситуації.

Щоб відтворити первісну історичну ситуацію, необхідно взяти під увагу модель перехрещування: до автентичних слів Ісуса в притчі додані – здебільшого в формі спротиву – слова слухача. Отож, слова оповідача перехрещуються зі словами слухача.

І тому одного порівняння не достатньо, необхідно усунути слова слухача.

В даній притчі Ісус прагне зламати традиційні поняття порядку і права в Божому світі, представлені фарисеями, які вважали, що заплата – це основа порядку не тільки земного, а й релігійного та небесного світу. Ісус показує, що основою релігійного порядку є добро та любов.

Перехрещування думки слухача з думкою оповідача Ліннеман бачить у словах:

12 ... ти прирівняв їх до нас – слова слухача.

15. Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? – слова оповідача.