ХРЕЩЕННЯ

 

Чин св. Хрещення починається так: „Ієрей... виходить в притвор, розв’язує пояс того, що бажає охреститися, здіймає його верхню одежу і ставить лицем до сходу в одній тільки ризі, без пояса, накриття й обуви, з руками, спущеними додолу...”.

Далі, перед обрядом відречення від сатани: „І коли роздягнуть і розв’яжуть хрещеника, повертає його ієрей на захід...”

Мр. 10, 50 „А той скинув плаща свого, і скочив із місця, і прибіг до Ісуса”.

Одяг символізує всю людину, показує – ким людина є. Для сліпого одяг був ще й інструментом його заробітку: він сидів при дорозі, розстеливши перед собою плащ, і збирав гроші, які перехожі кидали на плащ. Якщо сліпий був ще й бездомним, то плащ служив йому як дім і як ліжко: лягав спати на плащ і накривався ним. Отож, плащ, у такому випадку, був реальним символом його тілесної сліпоти.

Людина, яка приступала до Таїнства Хрещення, залишала свій одяг – як символ старої людини, і після Хрещення отримувала новий білий одяг – як символ нової людини і одягнення в благодать Христа: „Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”.

Сліпий кидає свій плащ як символ зміни життя, навернення. Він упізнав в Ісусі свого Вчителя і йде за Ним.

Ів. 4, 28: „Покинула жінка тоді водоноса свого, і побігла до міста”.

Щось подібне відбувається і з самарянкою. Вона духовно прозріває, впізнає в Ісусі свого Вчителя, кидає відро – як знак зміни ієрархії цінностей, як розрив із попереднім життям, як «смерть старої людини», і біжить до міста проповідувати Месію.

У древній Церкві, людина, яка хотіла охреститись, не могла прийти до єпископа сама. Її хтось повинен був привести, звичайно, що побожний християнин, який ручався за неї. Отож між Церквою і людиною були посередники. Зараз цю роль виконують хрещені батьки.

Мк. 10, 49: „І спинився Ісус та й сказав: Покличте його! І кличуть сліпого та й кажуть йому: Будь бадьорий, устань, Він кличе тебе”.

Ті, які забороняли сліпому наблизитись до Ісуса, тепер стають посередниками. В цьому тексті ми можемо побачити символ загального священства вірних.

В обряді Хрещення священик помазує хрещеника єлеєм. Помазує найперше чоло і каже: „Помазується раб Божий єлеєм радості, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, щоб був відкритий ум його на розуміння і прийняття таїнств віри Христової і на пізнання істини його, нині і повсякчас, і на віки віків, амінь”.

І знаменує груди, кажучи: „На зцілення душі і тіла, і щоб він любив Господа Бога всім серцем своїм, усією душею своєю, і всіма мислями своїми, і ближнього свого, як самого себе”.

Помазуючи на плечах, каже: „Щоб він щиросердечно взяв благе ярмо Христове на себе і з насолодою ніс тягар його, і щоб він ухилявся всіх похотей тілесних”.

Помазуючи на вухах, каже: „На слухання віри і на прийняття голосу божественної Євангелії нехай буде відкритий слух його”.

Помазуючи на руках, каже: „Щоб він підносив руки свої до святині і чинив правду на всякий час і благословив Господа”.

Помазуючи на ногах, каже: „Щоб він ходив слідами заповідей Христових”.

Чоло – умова здатність людини, груди – духовна. Отже, помазуються спочатку внутрішні здатності людини, потім зовнішні. Спочатку внутрішнє навернення – як зміна мислення і світогляду, потім зовнішнє – як реалізація внутрішнього: „Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!” (Як. 2, 26). Спочатку дух, потім тіло.