Б) Ототожнення себе з усім ізраїльським народом

 

Старайтеся події і періоди свого життя порівняти з Біблією, з життям біблійних персонажів і з історією єврейського народу. Старайтеся знайти щось спільне.

Ізраїльський народ кочує по степах, долинах – це моє безтурботне дитинство.

Євреї, шукаючи хліба, переселяються до Єгипту, в єгипетську неволю – це моя рання юність, прагну легкого життя, втікаю від праці, від зусилля, захоплююся сучасною музикою, дискотеками, веселим товариством; Бога, якщо Він займав якесь місце в моєму житті, відпихаю в сторону.

Євреї терплять в неволі, єгипетський гніт наповнює чашу терпіння по вінця – я починаю втрачати сенс свого життя, довкола бачу все в чорних кольорах, усі люди, навіть найближчі, стають моїми ворогами, мене вже ніщо не тішить. Відчуваю, що в моєму житті щось мусить радикально змінитися, бо в іншому випадку я скочуся на саме дно.

Вихід євреїв з Єгипту, перехід через Червоне море, радість свободи – Бог входить в моє життя, роблю велике зусилля розуму, зусилля серця, змінюю спосіб життя, зазнаю радість віри, радість молитви.

Єврейський народ блукає по пустелі, початкова ейфорія віри минає, народ знову незадоволений. Бог робить чуда, дає їм воду, манну з неба, перепелиць. Але їм цього замало. Вимагають від Бога більших чуд, нарікають. Бог посилає на них гадюк, які їх кусають – моя радість віри минає. Життя вірою, життя Богом є нелегке, вимагає від людини систематичної праці, систематичного зусилля, систематичної молитви.

Щоби ввійти до Обіцяної Землі євреї повинні були на пустелі очиститися, цілком змінити свій світогляд, свій спосіб мислення, повинні були стати народом, повністтю відданим Богові. Наше життя – це наша пустеля. Тут нас постійно кусають гадюки наших гріхів, наших обмежень. На пустелі завжди є якісь оази, якісь місця, де можна сховатися від пекучого сонця, від сухого вітру, де можна знайти воду і їжу. І ми завжди маємо спокуси зійти з дороги, затриматися в таких місцях, залишитися в них назавжди. „Краще горобець в руці, ніж журавель в небі”, – говорить наше прислів’я. Як євреї на пустелі були короткозорі, обмежені часом і простором, так і ми в нашому житті дуже обмежені, і коли натрапляємо на оазу, на те, що приносить нам радість і спокій, то легко входимо до оази, входимо, щоб відпочити, набрати сил, але залишити оазу, вийти з неї і рушити далі в важку мандрівку нам не хочеться, прагнемо затриматися в ній якнайдовше, і часом залишаємося усе життя, приймаючи ілюзії за дійсність, позірне щастя за справжнє.

Історія ізраїльського народу стає метафорою мого життя. Я намагаюсь ототожнитися з усім Ізраїлем і усвідомити: де я зараз знаходжусь, на якому етапі історії Ізраїля?