4. Особистий

 

На початку я представив чотири способи читання чуда: 1. Історичний. 2. Метафора дороги. 3. Літургійний. 4. Особистий.

У практичній LECTIO DIVINA, читаючи і роздумуючи над текстом Св. Письма, всі чотири способи читання переплітаються. Роздуми, уява, фантазія, інтуїція – при систематичних тренуваннях – починають працювати самі: несуть нас у різних напрямках без нашого зусилля, перед нами постають нові й небачені горизонти. Необхідно бути дуже чуйним, завжди мати з собою ручку і зошит або диктофон – щоб записувати те, що мимовільно постає в уяві чи в умі. Ми записуємо те, що доходить до нашої свідомості, і з часом починаємо розуміти, що це – лише верхівка айсберга. Основна праця відбувається в підсвідомості, до якої ми не маємо безпосереднього доступу.

Бо в те серце Єгова вложив,

Наче квас в прісне тісто,

Творчі сили, – ті гнатимуть вас

У призначене місто.

І. Франко. „Мойсей”

Часом таку інформацію ми отримуємо в неконцептуальній формі. Що це означає? Ми отримуємо чисте розуміння у формі безпосереднього бачення ситуації. Це бачення позалогічне, позараціональне, внутрішнє. Тут в дію входить уже надсвідомість. Це внутрішній досвід, який не можливо передати іншій людині. Його можна лише описувати, користуючись різноманітними аналогіями і здобутками філософії та богослов’я.

Ось одне з таких пояснень досвіду.

Об’єкт пізнання, який спочатку був пасивним зовнішнім об’єктом, стає активним – втягує пізнаючого в себе і робить з ним все, що хоче. Так як у фантастичних фільмах – я дивлюся телевізор, і раптом якась сила втягує мене всередину фільму – я з глядача перетворююсь в активного учасника подій. Я все прожив реально, був у задзеркаллі – як Аліса, або в Матриці. Був у іншому світі або залишався в нашому світі, але ввійшов у інший стан свідомості, де все довкола сприймається в інших категоріях, увійшов у стан свідомості, де час і простір не існують. І коли, повернувшись до звичайного стану свідомості, згадую мимовільно Канта, його твердження, що час і простір – це не реальність, а суб’єктивні категорії, які людина створює сама, то для мене це – не абстракція, а пояснення мого досвіду.

Фізика говорить про можливість існування світів з іншими вимірами, математика пробує описати це формулами. Але Бог створив лише один світ. Тільки ми бачимо маленький фрагмент безмежного світу, тому що використовуємо маленьку частину своїх спроможностей. Розвивати свої внутрішні спроможності – це розширювати горизонти свого бачення, входити в інші виміри світу.

Мій досвід духовного керівника під час ігнатіанських реколекцій говорить мені, що духовний досвід не притаманний лише небагатьом вибраним, одухотвореним, богомільним. Багато людей мають такий досвід, навіть не підозрюючи цього. Вони або не звертають на це жодної уваги, вважаючи його «бабськими фантазіями», або, коли радяться з священиками, то духовні отці дуже ефективно вбивають у них будь-яку духовну діяльність, нищать усі прояви Духа, редукуючи їхнє релігійне життя до безконечного і бездумного бубніння того, що називають молитвою.

Особистий досвід повинен ставити перед нами питання: об’єктивність – суб’єктивність, достовірність – недостовірність, раціональність – ірраціональність тощо?

Гей, а може, хоривський огонь

Не горів на Хориві,

Лиш у серці завзятім твоїм,

У шаленім пориві?

Може, голос, що вивів тебе

На похід той нещасний,

Був не з жадних горючих купин,

А твій внутрішній, власний?

Адже пристрасть засліплює зір,

А бажання – се ж чари,

Плодить оку і світ, і богів,

Як пустиннії мари.

І. Франко. „Мойсей”

Отут ми повертаємось до рівня свідомості, до рівня свідомо спрямованих зусиль розуму: намагаємось усе систематизувати, спровадити до якоїсь структури, ввести в рамки логічних міркувань, зглибити інтелектуально.

Праця свідомості, підсвідомості та надсвідомості – це динаміка маятника, коливання між протилежними полюсами. Як працює маятник? Де він бере енергію для свого руху?

Маятник повинен отримати перший поштовх ззовні, який підведе кульку до одного полюса. Енергія поштовху стає енергією цього полюса. Під дією сили тяжіння кулька падає вниз по траєкторії кола, прискорюючись. Динамічна енергія полюса перетворюється в кінетичну енергію кульки. У самій нижній точці, посередині між полюсами швидкість кульки найбільша. Кулька рухається до протилежного полюса, втрачаючи швидкість, але набирає динамічної енергії протилежного полюса.

Зробімо аналогію маятника зі свідомістю, підсвідомістю та надсвідомістю. Духовне життя – це рух. Зупинити рух – знищити духа. Підсвідомість і надсвідомість – це два полюси, між якими протікає життя. Але ми бачимо життя лише у видимій його частині, в найбільшому русі – свідомості. Жити лише свідомістю – зупинити духа. Людина починає духовно розвиватись, коли починає усвідомлювати це і розгойдувати свій маятник, збільшуючи його частоту. Таким чином два полюси (як дві роз’єднані частини людського єства) будуть наближуватись до себе. Ідеал – повне з’єднання цих полюсів, коли людина стане неподільною одністю в думках, почуттях, прагненнях і вчинках, повернеться до свого внутрішнього осереддя, до себе самої, де віднайде загублене джерело свого існування.

Окрім того, коли ми використовуємо такі терміни: свідомість, підсвідомість і надсвідомість, то мимовільно потрапляємо у пастку розуміння цих термінів через призму різних психологічних доктрин, які завжди обмежені як щодо свого об’єкта, так і щодо методу, і духовного виміру людини торкаються лише посередньо: спроможні побачити наслідок, але не спроможні дійти до причини.

Чи можливо якось відрізнити дію підсвідомості від дії надсвідомості? Думаю, що можна. Візьмімо, для прикладу, письменників – людей творчості, які працюють більше правою півкулею мозку: інтуїцією, уявою, фантазією. Праця підсвідомості проявляється у тому, що людина спроможна виразити в художній формі свій внутрішній світ, своє ставлення до всього, що відбувається довкола неї. Але якщо людина бачить усе тільки в чорних кольорах (комічність і трагічність, випадковість тощо), то, на мою думку, це буде критерієм того, що її надсвідомість приспана. Прикладом цього може бути вся творчість Вольтера, «Похвала глупоті» Еразма Роттердамського чи політична сатира Марії Матіос.

Надсвідомість бачить космос – лад і гармонію там, де підсвідомість бачить лише хаос. Це дуже добре показав Чарльз Вільямс в одній зі своїх книжок. Молода жінка гине в авіакатастрофі. Її душа лине на берег Темзи. Цю річку вона бачила у своєму житті багато разів. Забруднена річка викликала в неї лише почуття огиди. Але тепер вона бачить набагато більше, ніж за життя. Річка очищає місто, і тому вона повинна бути брудною. Річка виконує своє призначення, отож, вона автентична – така як є і така яка має бути. Чорне сприйняття довколишнього світу перетворюється у біле – все брудне не викликає в неї вже огиди. Жінка вдивляється в річку і починає розрізняти в глибині чистий струмок – первинну воду, створену Богом. Вдивляється ще і бачить у цьому струмку живу воду, яку Ісус Христос дав самарянці.

Надсвідомість показує людині космос у хаосі, добро у злі, любов у стражданні, показує людині Бога там, де людина бачила лише чорта.

Часом ловлю себе на думці, що мої пояснення або, краще сказати, моє описування того, що я роблю, йде в неправильному напрямі. Я бачу ікону. Бачу її як завершену прекрасну цілість і одність.

 

 

 

 

Але показати її такою як вона є не можу. Починаю різати її на дрібні кусочки і описувати детально кожну частинку. Чи той, хто це читає, зуміє ці кусочки позбирати докупи і побачити ту саму ікону, чи збудує зовсім іншу мозаїку? 

 

 

 

*

*   *

 

Особистий вимір молитви. Необхідно вмістити себе в перспективі історії спасіння, переглянути і проаналізувати свій духовний шлях: звідки я вийшов, де перебуваю тепер і куди йду.

Св. Письмо стає моїм дороговказом. Метафора дороги як окремих біблейських персонажів, так і всього єврейського народу стає метафорою моєї дороги, метафорою мого життя.