4. Молитва прославлення

 

Пс. 104: „1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу! 2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу. 3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових! 4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг. 5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась, 6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами, 7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона, 8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї. 9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити. 10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами, 11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою. 12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок. 13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься. 14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, 15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє. 16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив, 17 що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його. 18 Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам. 19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід. 20 Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна, 21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи. 22 Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх. 23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора. 24 Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля! 25 Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика! 26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі. 27 Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав. 28 Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються. 29 Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху. 30 Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі. 31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь! 32 Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони! 33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу! 34 Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти! 35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!”

Увесь створений Богом світ постає переді мною у своїй глибинній єдності як єдиний живий організм. Різниця між живою і неживою матерією зникає. Всі створіння у своєму розмаїтті та різнородності – це елементи або музиканти і співаки одного великого ансамблю. Всі вони разом виконують єдину симфонію прославлення Бога. Кожне створіння виконує свою партитуру, співає свою пісню.

Мене запрошують не тільки слухати і насолоджуватись концертом, але прийняти в ньому участь, зайняти своє місце, яке мене очікує ще до мого створення. Я виходжу на сцену, займаю своє місце і виконую свою місію, свою частину прославлення Бога.

Тепер я глибше розумію псалом 103/104, яким починається Вечірня, розумію духовний досвід псалмопівця, його пережиття і візії. Молитва справжнього прославлення починається тоді, коли людина побачить довколишній світ у його найглибшій суті – світ, який прославляє Бога, світ, яким керує один диригент, світ, спрямований до Бога, світ величний і прекрасний.

Цей досвід повністю спрямовує мене до Бога, породжує глибоке бажання служіння Богові. Бути собою, духовно прозріти, віднайти своє справжнє ім’я, свою духовну тотожність – ким я є, це те саме, що усвідомити свою місію, віднайти себе в своїй місії. А місія може бути лише одною – піти за Ісусом.

Прийми мій біль, мій смуток, мої сльози,

Душі моєї немочі і грози.

Прийми мій хрест, мій крик, моє волання,

Життя моє й останню мить конання.

Красу зірок і зустрічі світанку –

Усе тобі віддам я до останку.

З Тобою хочу падати в знемозі,

Убогим бути, старцем на дорозі,

Об людську злобу серце обдирати,

І так як Ти, навчитися кохати.

Тобі віддати серце, мозок, руки,

В борні чавити голову гадюки,

Прощення в Бога для катів благати,

З Тобою, Христе, бути і страждати.

Ковтатиму солоні краплі поту,

Як волочити будуть на Голготу.

Дивитимуся просто в очі смерті –

З Тобою жити і з Тобою вмерти!

Отримавши такий досвід, я починаю по-іншому дивитись на історію християнської богословської думки, на ті доктрини, які Церква осудила як єретичні, осудила їх як справу диявола або як поблудження і помилки людської думки. Наприклад, пантеїзм – ототожнення всесвіту з Богом, знак тотожності між Творцем і творінням. Чи люди, які ввійшли в історію Церкви як єретики, були чистими інтелектуалами, і їхні єресі – це теоретичні умовиведення, чи вони були глибокими містиками, і їхнє вчення випливало з особистого глибокого духовного досвіду?

Мій досвід у багатьох аспектах тотожний з їхнім досвідом. Але сам досвід без інтелекту і покірного піддання себе Учительському Уряду Церкви може перетворитися на звичайну сентиментальність, може стати каменем спотикання і спокусою, яку я не зумію подолати. Це породить гордість, утвердження себе самого в своїй святості та величі. Що за цим буде далі? Бунт і відчуження від Церкви.

Що ж тоді робити, коли духовний досвід суперечить офіційній доктрині Церкви? Усвідомити, що духовний досвід завжди фрагментарний, неповний. Що до духовного досвіду потрібно прикласти свої мозги, робити те, що називається духовним розпізнаванням.

Св. Ігнатій Лойола в «Духовних Вправах» пише:

[353] Відклавши будь-яке власне судження, діяти так, щоб наш розум завжди був готовий виявити послух у всьому справжній невісті Господа нашого Ісуса Христа, святій матері нашій ієрархічній Церкві.

[365] Щоб у всьому дотримуватися праведності, потрібно не відступати від такого принципу: “Якщо єрархічна Церква вирішить, що річ, яка мені здається білою, чорна, то і я в це віритиму”. Бо ж віримо, що між Господом нашим Ісусом Христом, Женихом, та Церквою, Його Невістою, перебуває той же Дух, який керує нами і провадить нас задля спасіння наших душ; і той же Дух, наш Господь, який дав нам десять заповідей, керує нашою святою Матір’ю Церквою і її провадить.