2. Метафора дороги

 

Коли я вибирав на початку три слова: χλος – (народ, натовп, люди); ο δός – (дорога, шлях); τί θέλετε – (що бажаєте, що хочете), то з метою використати їх у метафорі дороги.

θέλω – бажати. Подивімося на інші слова, які мають такий самий корінь θέλ :

θέλ-ημα – бажання;

θέλ-εως – добровільний;

θέλ-γω – зачаровувати;

θέλ-εμός – що тече власною силою.

θέλ-υμ να – основа, першоначала.

Зіставивши разом ці терміни, запитання Ісуса можемо розширити: що вас зачарувало як те, що ви вважаєте головним у своєму житті, до чого ви дійшли добровільно своїми особистими зусиллями; який рівень вашої духовної зрілості; чи ви готові відчинити свої серця на Бога.

У контексті метафори дороги пригадаймо інший текст Євангелія від Матея.

Мт. 19, 16-22: „16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? 17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді. 18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. 19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. 20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені? 21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. 22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав” .

Досконалий – гр. τέλειος: а. про вік, розвинутий, зрілий, дорослий; б. як вираз, запозичений з термінології містерійних релігій, втаємничений, освячений; в. у моральному значенні, досконалий. Цей термін має спільну основу з τέλος – завершення, ціль, і в древній грецькій філософії означав призначення людини. Отже, грецький термін τέλειος набагато ширший, ніж український переклад „досконалий”, і означає не тільки моральні якості, а спрямування до остаточного призначення людини: коли хочеш у повноті реалізувати своє людське покликання, коли хочеш усвідомити суть людського існування тощо.

Досконалість, у даному випадку, це не завершеність, яка визначається як те, до чого не можна нічого додати, і від чого не можна нічого відняти (як окреслюють музику Моцарта). Досконалість – це не досягнення вершини моральності чи святості після виконання слів Ісуса: піди, продай добра свої та й убогим роздай. Досконалість – це спрямованість: іди вслід за Мною. Це початковий рух у правильному напрямку.

Юнак настроєний на зовнішню активність, на добрі діла у відношенні до ближнього, але не має бажання внутрішніх змін, і навіть не усвідомлює необхідність зміни способу мислення і світосприйняття. Якщо він послухає Ісуса, то зовнішнє виконання поради спричинить депресію, жаль і незадоволення. Він стане не кращим, а гіршим. Отже, спочатку необхідна внутрішня зміна – навернення, зміна ментальності і зміна шкали цінностей. Зовнішні дії повинні бути наслідком внутрішніх змін. Щось подібне відбувається і при звичайному духовному керівництві. Християнин, настроєний лише на зовнішню активність, буде запитувати: що йому робити в конкретній життєвій ситуації. А відповідь духівника буде сприймати так, як юнак слова Ісуса.

Жан Данілю, пояснюючи духовну містику св. Григорія Ниського, розподіляє духовний шлях людини на сім етапів. Перші два етапи:

1)           добровільне рішення про початок духовного життя і Божа благодать;

2)           поступ у духовному житті та його таїнственний вимір [1].

Мт. 19, 20: „Це я виконав все. Чого ще бракує мені?”

Це я виконав все – це перший етап духовного розвитку.

Мт. 19, 21-22: „21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. 22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав” .

Продай добра своїй іди вслід за Мною – це другий етап духовного розвитку(досконалість), на який він не спромігся стати.

Чарльз Тейлор першою найбільшою хворобою сучасності вважає індивідуалізм; другою – розчаклування світу або інструментальне мислення, яке спрямоване лише на зовнішній результат, на ефективність і зовнішню дієвість; третьою – м’який деспотизм влади, яка вже не є тоталітарною, а опікунською, але суть залишається та сама – за мене хтось думає і вирішує.

„Перше занепокоєння пов’язане з тим, що можна було б назвати втратою смислу, нівелюванням моральних горизонтів. Друге – стосується затьмарення цілей перед лицем нестриманого інструментального мислення. Третє – пов’язане із втратою свободи” [2].

Біблейський юнак хворіє усіма хворобами: зосередженість на собі, на своїй досконалості, яку він розуміє своєрідно, по-своєму, згідно зі своїм моральним суб’єктивізмом; спрямованість на зовнішню активність, а не на внутрішню; сприйняття Ісуса як влади, яка покращить мій комфорт, у даному випадку – мій внутрішній емоційний стан, щоб я відчував умиротвореність, радість, спокій, відсутність бажання чинити внутрішні зусилля розуму і волі.

Сучасна психологія відрізняє поняття „дія” і „вчинок”. Дія – це зовнішній акт, відірваний від внутрішнього акту, тобто дія – це щось поверхове, що не проникає глибоко у людське єство. Вчинок – це, в першу чергу, внутрішній глибинний акт, спрямований усередину людського єства, який змінює саму людину, і вже потім виходить назовні й виражається у формі зовнішнього акту. Ісус Христос направляв людей не на дії, а на вчинки, на зміну свого внутрішнього єства.

Відношення Ісуса з юнаком подібні до відношення Церкви з вірними. Християнин запитує Церкву: „що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?” Церква дає йому Божі й церковні заповіді, отримавши які, він відходить зажурений, тому що йому їх важко виконувати. Отже, Церква спрямовує християнина на зовнішню активність – моральні норми поведінки, етику, яка сама по собі мусить йому дати вічне життя. Той, хто хоче чогось глибшого, отримує детальнішу серію моральних приписів, які, навіть якщо і стосуються молитовних практик, то в своїй суті і намірах на внутрішні зміни людини направлені тільки посередньо.

Етичне християнство, добре само по собі, не розв’яже автоматично проблем людини, які в кінцевому результаті являються суто богословськими – їх породжує відчуження людини від Бога. Етичне християнство повинно намагатися ставати богословським – зовнішню релігійність перетворювати у внутрішню: допомагати людині налагоджувати особисті стосунки з Богом без усяких посередників.

Мт. 16, 24: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”.

Отже, головне зречися самого себе, а не продай добра свої та й убогим роздай. Зректися себе самого, свого „Я”, набагато важче, ніж матеріальних цінностей. Зречення матеріальних цінностей – це тільки етап на шляху до повного віддання себе Богові.

Порівняймо духовну зрілість багатого юнака зі зціленими сліпими.

Порівняймо вище приведені грецькі слова з коренем θέλ і τέλ-ος – завершення, ціль.

Рис. 18 . добре це унаочнює. Ціль людського життя – взяти свій хрест і йти за Ісусом. Багатий юнак до цього ще не дозрів, а сліпі вже дозріли. Вони встають і йдуть за Ним. Лише Марко додає, що пішов за Ісусом дорогою – ε ν τηο δω .

ο δω означає також: за визначеним методом, планомірно, методично, належним способом.

 

Рис.  18 . θέλημα (бажання) – τέλος (ціль)

 

Італійською мовою via означає дорога; vita означає життя. Додаємо одну лише літеру і наша дорога стає нашим життям, додати лише треба хрест Ісуса.

Французькою мовою vie означає життя, voie означає дорога. До свого життя треба лише додати хрест, і життя стає дорогою до остаточної мети. Відповідь сліпих можемо парафразувати так: ми бажаємо взяти свій хрест і йти за Тобою, тому що Ти – основа нашого життя, Ти – наша надія, Ти – наш шлях, Ти – наше життя, Ти – наша правда.

Ів. 8, 32: „і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!”

Ів. 14, 6: „Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”.

Ів. 17, 17 „Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда”.

Ів. 18, 38 „Говорить до Нього Пилат: Що є правда?”

Гал. 2, 21 „Божої благодаті я не відкидаю. Бо коли набувається правда Законом, то надармо Христос був умер!”

 

Рис.  19 . ШЛЯХ – ЖИТТЯ

 

 

Рис.  20 . ДОРОГА, ПРАВДА, ЖИТТЯ

 

 

Рис.  21 . АЛЬФА І ОМЕГА

 
 

„Що таке «альфа»? Це не тільки перша буква багатьох алфавітів. Це – жертва, тому що «алеф» означає «бик, жертвенна тварина». Це першенство, саме головне. Число, що відповідає «α», –одиниця: Бог, першопричина, істина” [3].

“Кожна мить є вираженням Божої волі; кожна зовнішня подія, все, що відбувається довкола нас і навіть кожна мимовільна думка і почуття є дотиком самого Бога. Все, чого ми торкаємось, усі щоденні обставини і всі наші внутрішні реагування – приємні та прикрі, все це є дією Бога” [4].

Отож, не треба боятися фантазувати, робити спонтанні асоціації, порівняння, застосовувати уяву. Весь внутрішній світ нашої уяви, фантазії та інтуїції – це дотик Бога, Божа мова, якою Він розмовляє з нами, прагне нашої відповіді, прагне нашої співпраці, прагне ввести нас у духовний світ за посередництвом наших внутрішніх порухів ума і серця. Чим більше ми вигадуємо, тим більше використовуємо свої духовні здатності і глибше входимо в духовну реальність.

На Рис. 22. представлено філософський трикутник Платона: Бог, людина, світ. Людина починає реалізувати своє покликання у світі, бути тим, ким повинна бути, коли починає правильно розуміти своє відношення до Бога і до світу. У відношенні до Бога вона тримає руки, зложені в молитві. Світ стає дорогою, якою вона йде до Бога, несучи свій хрест. Святе Письмо, LECTIO DIVINA розсвітлює цю дорогу.

Дорога з Єрусалима до Емаусу така сама, як і з Емаусу до Єрусалима. Різниця лише в тому, що сонце світить з іншого боку. Якщо людина звернена лише на дорогу і не бачить сонця, то легко може повернути в протилежну сторону, буде віддалятись від своєї мети. Бути постійно зверненим до сонця означає постійне навернення, постійне самозречення – свого способу мислення, своєї системи світоглядних понять.

Кожна система світоглядних понять (релігійна, філософська тощо), якою би досконалою вона не була, для того, щоб розвиватися, повинна систематично заперечувати себе саму – або частково: як гадюка, що змінює свою шкіру, або повністю: як яйце, що перетворюється в курку.

Зачинитися в своїй досконалості – позбавити себе розвитку.

Сьогоднішній світ швидко змінюється, будує різні дороги. Якщо ми не будемо бачити сонця, то всі дороги для нас будуть однаковими.


Рис.  22 . БОГ, ЛЮДИНА, СВІТ

     

[1] Григорій Ниський. Життя Мойсея. − Львів: 2001. − С. 12.

[2] Тейлор Ч Етика автентичності. – Київ: 2002. – С. 12-13.