1. Повернення до раю

 

– це повернення до гармонії з собою, з Богом і світом, повернення до прасвідомості нерозбитого людського єства. Свідомість, яка була розділена на думки, почуття і прагнення, яка існувала в часі та просторі, стає єдністю, стає простим триванням, позачасовим і позапросторовим перебуванням у присутності Вищої Свідомості, Вищої Істоти, що променіє світлом, добром і любов’ю.

   

Рис.  24 . РОЗБИТА СВІДОМІСТЬ

 

Повернення до раю (reditus ad paradisum) може стати спокусою зачинити себе в городі (ortus conclusus ). Цю спокусу добре описав індійський містик Шрі Ауробіндо. Під час медитації він увійшов у нірвану – досвід райського блаженства, де віднайшов спокій і тишу, і де він вже нічого іншого не хотів – лише перебувати там вічно. Але він знайшов у собі силу і мужність піти далі, вийти з нірвани. Це йому вдалось, і він зрозумів, що нірвана – це пастка, в якій людина повністю ізолює себе від усього, що це не визволення, а поневолення.

Духовний досвід Преображення для учнів Ісуса був спокусою зачинитися у цьому досвіді, ізолюватись від довколишнього світу, ввійти в стан духовної стагнації.

Мт. 17, 2-4: „2 І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло. 3 І ось з'явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. 4 І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі”.

Цій спокусі піддається багато християн, навіть не усвідомлюючи цього. Якщо релігія, яку визнає людина, спосіб життя, який вона веде, відчужує її від зовнішнього світу, від найближчих людей, з якими вона не може знайти спільну мову, то це означає, що людина піддається цій спокусі.

Глибоке духовне життя якимсь чином наражає людину на самотність, незрозуміння інших людей. Але самотність і відчуження – це різні речі. Відчуження віддаляє мене від світу з усіма його проблемами, зачиняє мене в моїй богомільності, чинить гордим. Самотність розвиває у мені прагнення Бога, тугу за втраченим раєм. Самотність розвиває у мені любов до навколишнього світу, наближає мене до нього і до його проблем, які стають моїми проблемами. Світ стає мені ближчим навіть у тому випадку, коли він ненавидить мене за мою віру, за мої переконання, за мої ідеали і цінності, за те, що я не такий, як цей світ.

Ів. 15, 17-19: „17 Це Я вам заповідую, щоб любили один одного ви! 18 Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. 19 Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить.

Ів. 17, 14-19: „14 Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. 15 Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. 16 Не від світу вони, як і Я не від світу. 17 Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда. 18 Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. 19 А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони”.

Повернення до раю не є поверненням до раю, в якому жили Адам і Єва. Їхній рай – це пройдений етап історії. До нього немає вороття. Повернення до раю – це входження в Боже Царство, це перехід з одного життя до другого, з одного стану свідомості до іншого. А перехід – це ПАСХА. Складовими елементами цього переходу є страждання, смерть і народження.

І тому кожна глибока молитва повинна мати пасхальний вимір. Це означає, що досвід контемплятивної молитви – це досвід смерті, свідоме входження у пасхальну таїну. Це досвід таїнства Хрещення – свідоме входження у хрещальну купіль, свідоме занурення у воду, яка є символом нищення, яка вбиває стару людину. Автентичний досвід Хрещення – це досвід, у першу чергу, смерті – свідомо вмерти, і вже потім досвід поновного народження у Божому Царстві, присутньому на землі.

Контемплятивна молитва – це пережиття парадоксу. Те, що на інтелектуальному рівні є протиріччям, неможливістю, на рівні духовного досвіду стає реальністю – крайнощі змикаються, додаються. Але це не механічне додавання, кінцевий результат набагато більший, ніж сума складових.

Таку молитву можна порівняти до вибуху атомної бомби. Заряд бомби складається з кількох частин, маса кожної з яких менша від критичної. Випромінювання кожної частини незначне і дає маленьку енергію. Але якщо частини з’єднати, то відбувається вибух і випромінювання велетенської енергії. Саме це є досвідом контемплятивної молитви.

Тепер я розумію, що головною подією в житті людини є її смерть. Усе наше життя – це приготування до смерті, щоб свідомо ввійти в неї як у двері, що ведуть до іншого життя. І як ми боїмося саме того, для чого ми створені, як боїмося того, що є найголовнішим у нашому житті, того, що повинно нашому життю надавати основний сенс. І саме в цьому ми бачимо безсенс і втікаємо від нього.

Тепер я усвідомлюю, що мене тримає в земному житті. Це моя гріховність, мої невпорядковані потяги, мої незагоєні кривди і рани. Це пута, які перешкоджають мені йти вперед.