1. 1. Збирання
 
1. 1. 1. чуйність

 

Уважно прочитавши текст, я розподіляю усіх присутніх у ньому людей на групи: Ісус, учні, натовп, сліпі (учні Ісуса згадані в паралельному тексті Марка). Яка між ними схожість та відмінність, що відразу кидаються в очі?

І. Відмінності:

А) Ісус, учні та натовп зрячі – мають очі; сліпі незрячі – не мають очей.

Б) Ісус, учні та натовп йдуть, тобто, перебувають у русі (динамічні); сліпі сидять, тобто, не рухаються (статичні).

В) Ісус, учні та натовп знаходяться на дорозі; сліпі – при дорозі, поза дорогою.

Схожість:

Обидві групи поєднує дорога. Зрячі йдуть по дорозі, а сліпі потребують допомоги зрячих. Де сліпі можуть знайти зрячих? Лише на дорозі. Отже, дорога – це місце зустрічі сліпих зі зрячими.

Ініціатива зцілення належить до сліпих. Вони перші прагнуть зустрічі з Ісусом, волають до нього, просять про зцілення.

Після зцілення відмінності між групами зникають, сліпі прозрівають, встають та йдуть слідом за Ісусом. Дві групи об’єднуються в одну, і об’єднує їх Ісус актом зцілення.

ІІ. Подивімося уважно на Рис. 5. Текст розділений на три колонки: А, Б, В. А – сліпі, Б – учні і натовп, В – Ісус. Погляньмо на колонку сліпих: почувши, мовчали.

Глухота і німота з’єднані між собою. Глухий не чує, що до нього говорять, не має можливості вести діалог з іншими людьми, і тому нічого не говорить, мовчить, він німий. Глухота чинить його німим. У даному випадку послідовники (ті, які супроводжують) Христа хочуть закрити йому писок, щоб він залишався німим, глухим і сліпим.

1. 1. 2. знаходження ключового слова

 

Текст, який ми досліджуємо, є описом зцілення. Отже, кульмінаційний момент тексту – факт чи опис зцілення:

34 Ісус торкнувся їхніх очей, і зараз прозріли...

Ключовим словом є дія Ісуса – дотик.

 

1. 1. 3. спомини

 

І. Де ще в Святому Письмі відбувається щось подібне?

Мт. 9, 27-30: „27 Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: Змилуйсь над нами, Сину Давидів! 28 І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце? Говорять до Нього вони: Так, Господи. 29 Тоді Він доторкнувся до їхніх очей і сказав: Нехай станеться вам згідно з вашою вірою! 30 І очі відкрилися їм”.

Мт. 8, 2-3: „2 І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене! 3 А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази”.

Мт. 8, 14-15: „14Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. 15 І Він доторкнувся руки її, і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуговувала!”

У першому тексті описане аналогічне зцілення двох інших сліпих – торкається очей. У другому тексті не вказується – до якої частини тіла доторкнувся Ісус, але зцілення від прокази відбувається посередництвом фізичного дотику до тіла. У третьому тексті Ісус зціляє тещу Петра від гарячки дотиком до її руки.

У перших двох зціленнях ініціатива належить до хворих, вони звертаються до Ісуса за допомогою. В описі третього зцілення ініціатива належить до Ісуса: теща Петра нічого в Нього не просить, Він зцілює її, не питаючи в неї згоди та дозволу.

Подивімось ще раз на Рис. 5. Сліпі прозрівають і з колонки А переходять в колонку Б. Колонка А зникає. Ісус об’єднує дві групи в одну.

ІІ. В Старому Завіті сліпота, глухота, німота, кульгавість або параліч зустрічаються разом.

Іс. 35, 5-6: „5 Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, 6 тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу!”

Пс. 38, 13-14: „13 А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває... 14 і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має”.

Сліпий – кривий. Глухий – німий.

Дуже виразно видно поєднання сліпий – кривий. Сліпий може йти, але не бачить дороги, і тому не знає – куди йти, отож, стає кривим або паралітиком. Кривий має зір, бачить – куди йти, але не може, тому що він каліка. Сліпий повинен взяти на плечі кривого, вони можуть рухатися лише разом, приречені допомагати один одному.

Євангельські сліпі не глухі, сидять край дороги, їх слух загострений, вони слухають розмови перехожих, від щедрості яких повністю залежні.

Рм. 10, 17: „Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове”.

Сліпі повинні були вже раніше щось чути про Ісуса і його чуда. Може вони слухали його притчі, роздумували над ними. Боже слово впало на добрий ґрунт, дозрівало і визріло. Їхні серця готові прийняти Боже слово, зрозуміти його та йти за тим словом.

Мт. 7, 7-8: „7 Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; 8 бо кожен, хто просить, одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому”.

Вони шукають, стукають і просять.

Бт. 3, 8: „І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю”.

Адам і Єва розпізнають присутність Бога, що йде по раю, але замість того, щоб бігти до Бога і волати: „Господи, змилуйся над нами!”, вони втікають. Бог їх знаходить і перший починає розмову. Вони ж починають виправдовуватися, шукати винних.

Бт. 3, 12-13: „12 А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв. 13 Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла”.

Вони відчувають свою наготу, брак чогось, але не розуміють своєї сліпоти – не усвідомлюють, що втратили зір.

1Цар. 19, 11-13: „11 А Він відказав: Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. 12 А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос. 13 І сталося, як почув це Ілля, то закрив своє обличчя плащем своїм, та й вийшов, і став у входа печери. Аж ось до нього Голос, що говорив: Чого ти тут, Іллє?”.

Ми входимо в сферу духовного розпізнавання. Адам і Єва після первородного гріха ще не втратили здатність духовного розпізнавання – відразу розпізнають Божий голос: І почули вони голос Господа Бога,... як повіяв денний холодок. У випадку Іллі потрібен час. Але вкінці Ілля розпізнає тихий лагідний голос Бога. У випадку сліпців також відбувається процес духовного розпізнавання.

 

1. 1. 4. овочі

 

Уважно проаналізувавши вживання термінів ὄχλος і λαὸς  в Матея і в Луки, я доходжу таких висновків: в одних випадках вони вживаються як синоніми, і один термін можна замінювати іншим. Але є також і відмінності: ὄχλος вживається для позначення конкретних людей – тих, які присутні тепер, у даній події; λαὸς  вживається як загальний термін для позначення усього єврейського народу, вибраного Богом народу, народу, об’єднаного однією культурою, традицією і вірою.

Порівнявши паралельні тексти Матея, Марка і Луки, я бачу, що присутність терміна λαὸς  в Луки не випадкова.

Повернімося до Рис. 9. і погляньмо на його структуру: початок, середина і кінець. Звернімо увагу на кінець.

 Рис.  12 . І. LECTIO. Мт. 20, 29-34. 2. Філологічний аналіз. 3. структури: кінець

 

Кінець складається з двох частин:

1. досвід;

2. ставлення свідків.

У Матея і Марка досвід зцілених (зціленого) має два елементи:

1. прозріли (прозрів);

2. пішли (пішов) за Ним.

Лише Лука додає третій елемент: прославляючи Бога.

У Матея і Марка взагалі немає другої частини кінця: ставлення свідків, яка є в Луки – віддали хвалу Богові.

Св. Ігнатій Лойола в „Духовних Вправах” пише: Людина створена для того, щоб Господа Бога прославляти, поклонятися Йому і служити, і таким чином спасти свою душу.

Що означає слово прославляти? Ігнатій пояснює це в листі до Терези Реяделл, написаному 18 червня 1536 (Epp. I; 99-107):

„... ворог (сатана), коли ми прагнемо бути покірними, спонукує нас до фальшивої покори – надмірної і хибної. Твій лист є свідченням цього. Описавши свої слабості і страхи, ти далі пишеш: „Я вбога черниця, і мені здається, що моїм бажанням є служити нашому Господу Ісусу Христу”. Правильно буде сказати не: „Мені здається, що моїм бажанням є служити нашому Господу Ісусу Христу”, а: „Господь дає мені бажання служити йому”, а ти пишеш: „Мені здається, що моїм бажанням”. Якщо поміркуєш, то усвідомиш, що бажання служити Господу не є твоїм, а дане тобі Господом. Отже, говорячи: „Господь дає мені зростаюче бажання служити йому”, ти його прославляєш, тому що проголошуєш його дар і хвалишся ним, а не собою, оскільки не приписуєш цю благодать собі самій” (In Il Messaggio…, I, 28).

Саме це вчинила Богородиця в Magnificat (Лк. 1, 46-55: „46 А Марія промовила: Величає душа моя Господа, 47 і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, 48 що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, 49 бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе, 50 і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його! 51 Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! 52 Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, 53 удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! 54 Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, 55 як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки! ).

Отже прославлення є усвідомленням і вдячністю, почуттям живого і повного благодарення Бога, дателя усякого добра.